сповідь шопоголіка
Обо мне

Зізнання шопоголіка

Коли опиняєшся в чотирьох стінах сам на сам з дітьми та своїм мотлохом, відбувається вибух космічного масштабу.

Ми давно планували переробити одну кімнату під ігрову. Навесні малюки почали повзати, і потрібно було терміново прибрати усі дрібні іграшки та фарби старшої доньки в безпечне місце.

Спочатку треба звільнити місце у кімнаті. Так ми попрощалися з “тяжкою артилерією”: офісним стільцем ще з мого дитинства та письмовим столом.

Потім я провела ревізію усіх дитячих речей і вкотре переконалася, що я справжній шопоголік. Відчуйте різницю.

Очікування:

Ми їдемо на дитячий майданчик. Двійнята, вдягнуті в однакові костюми, радісно посміхаються у дитячому візочку. Поруч йде донька в футболці з гучним надписом “super sister”. Милота та й годі.

Реальність:

Діти в одних підгузках повзають по траві на дачі. Донька босоніж ганяє поруч. Костюми лежать у шухляді 👀. До речі, один з двійнят категорично не любить сидіти у дитячому візочку 😅.

Хочу зупинитися детальніше на футболці “super sister”. Невже у тій футболці донька стає кращою сестрою, ніж вона є насправді? Абсолютно нічого не змінюється. Виходить, що це звичайна вистава для перехожих “дивіться, які ми”.

Ось тут криється істина. Ми купуємо речі заради відчуттів, які вони нам приносять. Наприклад, я купую не телефон, а комфорт і мультифункціональність. Я купую не футболку “super sister”, а хибне відчуття доказу того, що я гарна мама і мої діти найкращі. Хибне тому, що ні я, ні мої діти не змінилися в новому одязі. Ми такі, які є.

Тема шопоголізму дуже глибока і тісно пов’язана з культом надспоживання. Ми купуємо речі, щоб зняти стрес, відволіктись, відчути себе щасливими, щоб заповнити пустоту і “вирішити” свої проблеми за допомогою речей.

Звісно, інформація усім відома. Я раніше чудово це знала. І, тільки навесні 2020 року, я, нарешті, відкрила очі та по-справжньому побачила скільки зайвих речей купую.

А “фастфуд” із неякісних товарів супроводжує усі сфери життя: від їжі до косметики, від техніки до житла. І знову-таки усе зводиться до накопичення зайвих речей у домі.

По самі вуха ми живемо у мотлоху. Знаєте чому? Тому, що все починається з думок.

На цьому мої зізнання шопологіка завершуються. Початок історії та посилання на попередні частини шукайте тут.

Є питання?

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован.