Чого навчило життя у Радянському Союзі

Радянський Союз

Уроки з минулого згадувати дуже болісно. Головне – не повторювати їх знову. Двадцяте століття виявилося одним з найжорстокіших в історії людства: 2 світові війни, голодомори, відбудова, розпад Союзу.

Вижили далеко не всі. Але страх опинитися в тих умовах намертво врізався у свідомість декількох поколінь. І цей страх, в більшій чи меншій мірі, живе в оселі кожного з нас. І тут немає нічого поганого. Ми такі, які вже є. До тих пір, поки не постає логічне запитання: зберігати, щоб жити чи жити, щоб зберігати? Чого нас навчило життя у Радянському Союзі?

Запас біди не чинить

Так робили наші бабусі, так робимо і ми.

Я пам’ятаю рожевий костюм, який лежав на полицях батьківської шафи та чекав поки я виросту. Його діставали 2 чи 3 роки поспіль, аж поки я не виросла.

Діти переймають звички батьків. Свідомо чи несвідомо ми повторюємо одні й ті самі дії.

Я стала мамою і знаєте що? Зберігаю такі ж костюми з розпродажів “на виріст” для своїх дітей. І так робить багато ощадливих мам з пострадянським менталітетом. Проте, у всьому потрібно знати міру. Якщо не встановити межі, можна перетворити квартиру на гуртовий склад всякої всячини.

Ощадливість

Колись я обов’язково буду цим користуватися. Коли доношу іншу куртку, коли зламається основний телефон, коли вийду на пенсію, коли (ще сама не вигадала), але точно не зараз. Бо я відчуваю відразу до цієї речі, а викинути рука не підіймається.

Річ у тому, що з дитинства нас привчили бути ощадливими. Акуратно користуватися речами, адже грошей на нові не було. Одяг носили до стану ганчірок, а потім цими ганчірками мили підлогу та посуд. Посуд використовували поки не розіб’ється. І так з усім.

А зараз нам тяжко викинути річ просто тому, що вона не подобається. Відразу з’являється внутрішній критик: “Ти не ощадлива? Хіба так роблять гарні господині? Марнотратка!” І почуття пригніченості накриває з головою.

Особливе відношення до речей

Є речі, які ми цінуємо більше за інші тому, що вони пов’язані з рідними людьми, спогадами, або дістались тяжкою працею.

Наприклад, чайний сервіз для особливого приводу, що використовується за призначенням декілька раз у житті.

І ось настає день, коли сервіз стоїть на столі. Проте, замість святкового настрою в повітрі відчувається напруга. Чуєте, як швидко забилося серце у хазяйки, коли двоюрідний племінник ледь не розбив дорогоцінну чашку?

Зациклюючись на цінності сервізу, господиня не помічає головного – радості від зустрічі та спілкування з рідними людьми. У чому ж тоді полягає щастя?

До речі, про щастя. Мої 17 днів відпочинку пройшли. Народилися двійнята. І ось я, щаслива та сповнена рішучості, їду додому в нове багатодітне життя.

Мабуть, усім знайоме відчуття, коли повертаєшся додому після довгої подорожі. Спочатку дім здається чужим і незвичним, а потім розумієш, що нарешті ти вдома.

Діти ростуть дуже швидко. І з’являються маленькі речі. У геометричній прогресії. А потім настає час першого прикорму і на кухню потрібно втиснути 2 дитячі стільчики. І знову повний дім мотлоху. І знову постійне прибирання.

Останньою краплею мого заваленого життя став карантин. Про це розкажу наступного разу.

Далі буде …

Ця стаття написана в рамках #історіяпромотлох. Початок історії читати тут і продовження тут.

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Також читайте:

Моє хоббі - кімнатні рослини

Про моє захоплення кімнатними рослинамиПро моє захоплення кімнатними рослинами

Вітаю, любі читачі! Сьогодні хочу розповісти вам більше про себе. Про моє захоплення кімнатними рослинами. Я дуже люблю природу. Ця любов родом з дитинства. Кімнатні рослини завжди оточували мене. Пам’ятаю,

Антихлам, порядок в домі

Історія про мотлох ч2. УсвідомленняІсторія про мотлох ч2. Усвідомлення

Вітаю, друзі! До вашої уваги продовження моєї історії про мотлох. Частина 2: Усвідомлення. Перша частина знаходиться за посиланням: Історія про мотлох. Отже, продовжую розповідати… Уявляєте скільки підгузків потрібно на 1